"Кожна людина - Рембрандт"

На початку 50-х років на тлі післявоєнного процвітання, з'явився вільного часу, а також завдяки демократичної ідеї того, що будь-яка людина здатна малювати картини, живопис за номерами стала популярним видом дозвілля. В набір для малювання входили 2 кисті і близько 90 попередньо змішаних, пронумерованих фарб, які необхідно було наносити на пронумеровані області на полотні або на дошці. З'являлася в результаті зафарбовування картина дивувала і радувала.

Один вдячний любитель цього хобі написав так: "Я знаю, що я не дуже хороший художник і ніколи не стану таким. Багато разів я безрезультатно намагався намалювати хоч що-небудь впізнаване. Так чому ж мені ніхто раніше не сказав, що це можливо і настільки захоплююче? Зараз я малюю свою п'яту картину і не можу зупинитися". Картини за номерами допомогли багатьом людям, ніколи раніше не тримав пензля в руках, долучитися до світу мистецтва і творчості.

Для критиків картини за номерами стали символом безглуздого копіювання, поглинув життя і культуру Америки 50-х. Один письменник скаржився: «Я не знаю, куди котиться Америка, якщо тисячі, в основному дорослих людей бажають підкорятися суворому диктату готових фарб і форм. Може хто-небудь врятує ці душі, або, я сказав би «врозумить безумців»?

Творцями картин за номерами вважаються Макс С. Клейн, власник компанії по виробництву фарб в Детройті (штат Мічіган) і художник Ден Роббінс, який подав цю ідею і намалював перші картини такого плану. Компанія Клейна почала продаж наборів для малювання під брендом Master Craft в 1951 р. Вже до 1954 року було продано близько 12 мільйонів наборів. Особливою популярністю користувалися класичні і морські пейзажі, зображення свійських тварин, а також «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі. Напис на упаковці наборів для малювання свідчила: «Кожна людина – Рембрандт!»

Ден Роббінс запропонував, щоб першими вийшли абстрактні картини в стилі кубізму Пабло Пікассо та Жоржа Брака. Але практика показала, що покупцям більше подобається розповідний реалізм.

Коли картини за номерами завоювали ринки Канади, Англії, Франції, Німеччини, Італії і Норвегії, сюжети стали підбирати відповідно з національними смаками та уподобаннями. Так, наприклад, в Англії користувалися популярністю картини із зображенням місця народження Шекспіра і котеджу Анни Хатауей. Паризька тематика користувалася великим попитом серед франкомовних покупців на Американському ринку.

Новий вид дозвілля

Поки критики стверджували, що «такі художники - майстри тільки в області витрати часу», нове хобі продовжував набирати оберти: багато людей знайомилися з інструментами образотворчого мистецтва і методами малювання. Магазини набори для малювання по номерах також припали до смаку, так як близько 10% покупців згодом поверталися, щоб купити вже традиційні засоби для живопису і спробувати малювати самостійно.

На піку популярності картини за номерами зачіпали кожен аспект життя американського суспільства. Цікаво, що виставка картин любителів пройшла не в магазині, і не на торговому ярмарку, а ...в Білому домі. Секретар президента Ейзенхауера Томас Е. Стефенс створив галерею аматорських картин, намальованих урядовими чиновниками та їх наближеними.

У 1954 році Стефенс поширював набори для малювання серед кабінету секретарів і відвідувачів Овального кабінету. Дуже багато хто сприйняв, що пропозицію створити картину виходить від самого президента, а заповзятливий Стефенс не поспішав їх у тому переконувати. Пізніше виставка цих картин була розміщена у коридорі західного крила згаданого урядового будинку.

Місце для картин

До 1954 році картини за номерами стали справжнім феноменом. Один художній критик з жалем зауважив, що в будинках американців висить більше картин за номерами, ніж справжніх творів мистецтва. Так чи інакше, картини за номерами стали мостом між старомодним рукоділлям і новим заняттям, яке обіцяло зручність і простоту. Картини стали одночасно і розвагою, і особливим прикрасою інтер'єру, створеним власними руками. Завдяки цим наборам багато людей вперше змогли відчути радість творчості. Хоча критики вважали, що малювання за номерами притуплює смак до мистецтва, і принижує його до рівня будь-якого масового продукту, шанувальники цього хобі заявляли протилежне – адже розуміння великого починається з малого.

Місце картин в будинку вимагало ретельного обмірковування. Тому брошури, що входили в набір, містили необхідну інформацію для новачків. Вони підказували, що вид озера чи лісу буде добре поєднуватися з барометрами, зброєю, гілками або зразками комах. Кожній кімнаті підходить певна картина, і, при бажанні, навіть дитячу можна перетворити на справжню галерею. В брошуру також були включені уроки «угруповання картин», «точка фокусування», «маса і значущість», «правильний баланс розмірів».

Малюнки, з любов'ю обрамлені в красиві рами, займали центральне місце у багатьох будинках. Торговці рамками визнавали, що їх бізнес став процвітаючим завдяки розмальовок за номерами. Один майстер був здивований кількістю великих бізнесменів, які приходили до нього з такими картинами: «Вони себе почували, і справді, «Рембрандтами», були впевнені, що кожен їхній шедевр заслуговує найкращої рами».

Картини за номерами 1961 - 2000 рік

Картини за номерами стали компромісом між хвилюючим польотом творчості і спокійною впевненістю, яку забезпечувала зрозуміла інструкція. Справжнє ж мистецтво починалося тоді, коли людина починала ігнорувати контури, змішувати кольору, додавати або опускати деталі, придумувати нові елементи. Починаючи з того, що мистецтво не було, чоловік міг навчитися мистецтву, зрозуміти його суть.

Як зауважив один любитель: «Раніше дерево було для мене просто деревом. Тепер я бачу в ньому близько десяти різних відтінків».
До початку 1990-х феномен розмальовок за номерами завершив повний цикл розвитку, і звичайні картини знову стали предметом колекціонування і уваги. Сучасні картини за номерами далі виконують декоративні цілі, а також бувають іронічними і естетськими.

Картини за номерами в мистецтві

У 1967 році Річард Хисс виконав портрет президента Ліндона Джонсона у вигляді незакінченої картини за номерами (за замовленням журналу «Есквайр»). І хоча портрет в останню хвилину був знятий з обкладинки, і сам Хисс і арт-директор журналу Семюел Энтапит отримали безліч нагород за макет так і не вийшла в друк обкладинки. Портрет роботи Хисса навіть був виставлений для показу в Луврі (Париж).

У 1978 році художник Пол Бріджуотер створив п'ять наборів абстрактних картин за номерами, які в незавершеному вигляді могли виставлятися як скульптурні композиції, а в завершеному – як картини. Кожен набір складався пластиковий тубус, в який також містилися інструкція, готові фарби і два пензлі, зроблені з власного волосся художника. Картини присвячені засновникам жанру. Один з наборів був придбаний Енді Уорхолом.

Ідея цієї колекції прийшла до Бриджуотеру під час туру в Лос-Анжелесі, коли якийсь доцент засудив колекцію сучасного мистецтва як «спрощену». Спогади про малювання у дитинстві надихнули художника створити такий твір, який зможе виконати навіть семирічна дитина.

У 1992 році в галереї Бриджуотера-Люстберга (Нью-Йорк) була виставлена колекція картин за номерами кінодраматурга Майкла о'донахью, чий ентузіазм надихнув багатьох знову зацікавитися цим видом творчості.

Російські емігранти Віталій Комар і Алекс Меламід винайшли новий підхід до малювання за номерами. Спираючись на телефонне опитування 1993 року, вони виділили найбільш «улюблені» і «не улюблені сюжети картин в США. Згідно з цим дослідженням, американці воліють пейзажі з зображенням озер, портрети дітей, історичних особистостей, диких тварин і блакитний колір. Тому, художники послужливо поміщають все це в межах одного полотна. Найбільше, як виявилося, американцям не подобаються геометричні та абстрактні композиції.